Залік - 300, іспит - 500. Ціни в гривні

Про те, що на кожному кроці хабарі, кажуть все, мало хто говорить про конкретику – випускник одного з найбільших державних вузів області назвав «тарифи», описав схеми і назвав прізвища.

За його словами, залік в альма-матер сьогодні коштує 250-300, іспит – у середньому 500, курсова – 800 гривень, а ціни на дипломні роботи встановлюються строго в доларах. Принаймні на його, як стверджує, «найдорожчій» кафедрі.

Фото - "Україна-Центр"
Фото – “Україна-Центр”

Після проведених консультацій нещодавній студент, працівник одного з місцевих машинобудівних заводів, наполіг на тому, щоб його ім’я не називалося, тому ми прибрали з тексту й інші назви, імена та прізвища, в цілому залишивши пряму мову нашого співрозмовника без змін.

Від порогу

– Після коледжу ти мав можливість вступити до університету на третій курс, а пішов на другий. Чому?

Тому що… (зображує звук перераховуваних банкнот. – Авт.) Натякнули, що як би не виходить поступити й треба заплатити.

– Хто натякнув?

Я вже точно не пам’ятаю – хтось з кафедри. Я тоді нікого не знав. Точну суму не називали, я відразу навідріз сказав, що нічого платити не буду. Моя дівчина на три курси старша за мене, вона домовилася на іншій кафедрі, мовляв, «хороший студент буде», і мене взяли на другий курс.

– Навчався на денному або заочному?

На денному.

– Яким чином, якщо ти на заводі працював?

Намагався в другу зміну працювати та йти на пари на першій. Не завжди, звичайно, виходило, були моменти, коли тиждень перша, тиждень друга. Ну, пропускав.

– І як на це в університеті дивилися?

Усім все одно. Ну якщо з 20 чоловік, які в групі записані, ходить максимум п’ять-шість. Якщо на початкових курсах ще якось, то на п’ятому взагалі ніхто не ходить. Енкі в журналах у всієї групи, і все. Сесію здають в грошовому еквіваленті. В моїй групі було двоє людей, яких я тільки за прізвищами знав, і все. Спочатку питали: хто такий, хтось бачив його? Ні, ніхто не бачив. Виходить, людина приходила на сесії, всім викладачам говорила: я такий-то, на пари не буду ходити, можна відразу наперед домовитися? Деякі домовляються на пару років, деякі кожну сесію приходять, деякі раз на рік прийшли, скільки треба «отлісталі» – і все.

– Ти ж теж багато пропускав, треба було відпрацьовувати?

Як з яким викладачем домовишся – кому папір, кому ще щось, кому в грошах. По-різному.

– Контрольні, курсові?

Так само, все за гроші. Якщо була можливість самому написати, я писав, звичайно, – я на заводі працюю, кожен день це бачу, для мене написати «папірці» не проблема. А якщо натякали, що хочеш – не хочеш, а гроші плати, то платив. По-іншому ніяк. Кожен викладач, якщо йому потрібні гроші, буде зі студентів згрібати мішками, тиснути все, що можна.

– А якщо говориш, що будеш писати сам, що тобі говорять?

«Пиши». Я пишу, потім приходжу здавати. Там, кажуть, щось неправильно. Таке, по дрібницях. Вони це роблять, як ніби ти на «п’ять» здаєш, або на «п’ять з плюсом», «три» або «чотири», на мій погляд, можна було поставити. Ні, виправляй, виправляй. Може, раз на десятий здаси, коли тобі вже «бігунок» треба брати, сесія місяць, як пройшла. Бігаєш один по університету. Я не знаю чому, в коледжі не було проблематичним знайти викладача. В університеті реально проблематично. То немає, то десь в іншій аудиторії, то ще щось. Всі студенти намагаються за раз здати – і все. Вийшло без грошей – красень. Не вийшло – «оплачувати». Інакше будеш дуже довго бігати.

– Яке приблизно співвідношення того, що виходило здати без грошей, і того, що за гроші?

Саме про мене якщо говорити – я в групі був на три роки старший за всіх, не відразу поступив, працював. Те, що я працював на заводі, мені на 50% в стосунках з викладачами допомогло. Значить, не треба мене так жорстко валити. Коефіцієнт – відсотків 60 я сам здавав, 40 – платив. Тому що там такі, що треба платити.

– Звідки новий студент дізнається, куди нести, через кого передавати?

Як у мене було – відразу куратор починає допомагати. Ми спілкуємося, у нас якісь збори щомісяця, розмовляємо, ось, ми не можемо той чи інший предмет здати. Куратор каже: краще перездати, постаратися або «забашлять».

– Що, прямо прямим текстом говорить викладач?

Так, звісно. У мене навіть було – не пам’ятаю, з математики, чи що, це другий курс, група сидить, нічого не робить. І викладач при всіх, безпосередньо говорить: якщо вам щось не подобається, не хочете писати, платите мені гроші й вільні. Там взагалі все відкрито, взагалі не бояться. На початкових курсах викладачі зазвичай не беруть гроші безпосередньо у студентів. Вони беруть через інших викладачів. Приносиш гроші або куратору, або якомусь викладачеві, з ким добре познайомився. Даєш йому гроші, у них ставка приблизно 50 гривень – один забирає, решта несе іншому.

– Тобто за передачу бере ще якийсь відсоток?

Звичайно, вони ж все там один на одного… Так само інший викладач, з іншої групи або кафедри, до нього підійшли – 50 гривень, і він уже до мого, наприклад, куратора йде. І так воно по колу там ходить. Старші курси – четвертий, п’ятий – вже можна безпосередньо до викладача підходити, один одного знаємо вже. Не так, як раніше або по телевізору показують: даєш в заліковці гроші – так поклав на стіл, підписав і пішов. Аудиторії не зачиняються

На вихід

Ти казав, що за дипломну роботу ціна в доларах – скільки?

На кожній кафедрі по-різному. Моя найдорожча була. З моїм дипломом можна працювати на дуже великому колі робіт – технологом, конструктором, будь-яким інженером. В середньому в мене на кафедрі в цьому році ціна була 700 доларів. Тільки в доларах.

– Це ти просто платиш і взагалі не думаєш про те, що там, як, десь вона кимось пишеться?

Якимось студентом.

– А розплачуєшся з ким?

З керівником дипломної.

– Як захист проходить?

Тобі викладач написав на папірці, що тобі потрібно «пробекать-промекать». І все. Тобі потрібно хоча б прочитати пару раз

– Є викладачі, у яких взагалі не можна здати без грошей?

Є [прізвище], наприклад. Дружина проректора. Це взагалі нереально, сто відсотків треба платити. [Ім’я-по батькові], завкафедрою – пара людей йому здавала, але це дуже проблематично. Якщо йому платити, суми дуже великі. Якщо зазвичай за курсову хтось бере 800, то йому дві тисячі – і по барабану.

– Хто «коштує» найдорожче?

[Ім’я-по батькові], напевно, найдорожчий. Це з моєї спеціальності, за іншими я не знаю.

– Ти закінчив бакалавром, чому в магістратуру не пішов?

У магістратуру я поступав. Був у цьому році дуже великий рейтинг вступників. Коли я писав вступні – це як би контрольна, А, Б, В просто написати, нічого особливого. Ми з моїми одногрупниками зайшли, сіли – попереду мій знайомий і ззаду. Ми один в одного реально скатали, буква в букву. І у трьох різний результат. Відповіді однакові, а результат різний. Я боровся, писав заяву про перегляд рішення, але зрозумів, що це все

– А що, хтось із твоїх знайомих платив?

Звичайно. Платили. 12 тисяч на держмісцях. Щороку по-різному. Може, хтось і дешевше, але людини три я знаю точно, що платили.

Оновлення?

– Є викладачі, які не “в системі”, принципові?

У мене був перший куратор – буквально на три роки старший за мене. Реально толковий, молодий, знаючий викладач. Він років шість пропрацював, звільнився і виїхав до Польщі. Каже, через [ім’я-по батькові]. Йому потрібно щороку публікуватися. Він буквально змушує викладачів на нього працювати. Каже кожному: мені треба, щоб ти то-то написав. Вони «вовтузяться», пишуть, щось вигадують і самі публікують. Він нічого не робить. Я згоден, він розумний, прочитав, бачив – але це все 80-ті роки, совдеп, треба все міняти. Це найголовніша проблема. Треба міняти психологію, ставлення, підхід, манеру викладання. Простий приклад: навчання йде за методичками, які самі викладачі писали з предметів – там все застаріле, нікому вже не потрібне. І так само – викладач приходить читати лекцію. Дивлюся на ті папірці, з яких він читає, вони такі жовті-жовтющі

– Є ж фундаментальні дисципліни, в яких нічого не змінюється …

Є звичайно. Але якесь оновлення завжди існує. Зараз нові технології, роботи. Це треба викладати. Але, вам скажу, з нових викладачів є, наприклад, [прізвище], у нього гурток робототехніки, він на «Агроекспо» представляв свого робота. Він цікавиться, всім молодим цікаво

– А як у молодих з хабарами?

Суперечки були на кафедрі, я чув – всі молоді працюють не тільки в університеті, у них ще є роботи. З ними можна домовитися, але це потрібно бути таким тупим, або взагалі не ходити. Вони за грошима не женуться. Всім, в принципі, можна вивчити і здати. В мене на другому курсі чомусь попалися все молоді – фізика, математика, загальні предмети. Ті, які йдуть за фахом, – там уже молодих не було.

– Скільки таких, яке співвідношення між «молодими» і «старими»?

20, від сили 30 на 70-80 відсотків. Заякорилися в основному ті, хто сидить там ого-го скільки років. А молоді чекають підвищення.

– З ректором мав справу?

Ні. Я його, якщо чесно, ні разу в житті не бачив. Навіть не знаю його в обличчя, тільки на прізвище.

– Ти працюєш робочим. Що тобі взагалі дав диплом?

Якщо чесно, практично нічого. Я б сказав, це повторення технікуму. У нас же прийнято – якщо «вишку» не закінчив, я ж тупий буду, неосвічений. Треба закінчити, щоб всі знали, що ти освічена людина. Ну, типу.

– Ти зі своїми однокурсниками спілкуєшся, де вони працюють?

Хто на пошті, хто десь ще. В принципі, всі працюють практично.

– А за фахом?

За фахом ні, ніхто. Ніхто з моєї групи не працює. Перша причина – це те, що студенти, які вивчилися, не розуміють нічого. Технолог повинен придумати, як деталь обробляється, як вона з початкового стану вийшла і до кінця. І не тільки в плані інструменту, обладнання, ще в економічному плані. Це реально дуже багато чого треба порахувати. Я впевнений відсотків на 90, що, якщо мої одногрупники прийдуть на завод розраховувати, вони цього не зможуть просто.