Час сорокарічних і судний день

Вибори закінчилися, і були вони по-новому – як би двозначно це не звучало. Тепер у канадців Трюдо, у французів Макрон, а в нас – Зеленський. Час сорокарічних, кажуть.

Емоцій багато, вони дуже різні, осідати будуть довго. Але результат на табло, час «охолонути» й перейти нарешті до сенсів.

chas_soroka

Табло

Загальний рахунок бачили всі, на Кіровоградщині він цього разу не середній по країні, наші вподобання зрушили «східніше». Найбільше, майже 90%, «Зе» взяв в Луганській області, найменше, 34 з половиною – у Львівській. Це, нагадаємо, регіон з найвищою явкою – голосувати прийшло більше 67% виборців, і єдиний, де виграв Порошенко. В нашій області претенденту віддали 80 з десятими відсотка, все ще чинному голові держави – близько 18, в Кропивницькому співвідношення 77 до 21.

Хоча офіційно результати ще не оголошені, новий президент обраний, вибори пройшли рівно. Зразково майже. Нічого суттєвого не порушили, ніхто не пропадав з печатками і документами, нічого не вибухнуло. На Кіровоградщині за підсумком одне кримінальне провадження – в Петровському районі хтось проголосував неодноразово, ніби як у змові з членом виборчкому. Покарають – і добре, на загальний результат цей випадок навряд чи вплинув скільки-небудь істотно.

Що було?

Інша справа – як цей результат вийшов? Багато написано й сказано про віртуальність, інстаграм, мало не вперше грамотно застосовані на виборах в Україні прийоми притомного маркетингу, схожість з кампанією Трампа в США. Але, коли мова йде про цифри, стає очевидно, що справа не тільки в картинці.

Справа навіть не в «оскаженілій корупції й тотальному зубожінні», які українцям всі останні роки наполегливо продавали канали Медведчука та Коломойського, – з пісні слів не викинеш. І, звичайно, не в тому, що Порошенко раптом став кривавим диктатором, умовним Туркменбаші, якого терміново потрібно було скинути, «зламати систему». В країнах, де правлять диктатори, не буває демократичних виборів, на яких можна перемогти, – тут переграє трохи Зеленський зі своїм «дивіться на нас, все можливо».

Та й те, що «на нішевих темах» (армія, мова, віра …), на думку політологів, «не підібрати широкий електорат», – навряд чи вирішальний фактор. Адже значна частина голосувала не за, а проти так званих старих політиків взагалі та Петра Порошенка зокрема – про це теж говорено-переговорено.

Одна з версій того, звідки взявся такий антирейтинг: коли знімали уряд Яценюка, пережали якраз із темами корупції у владі та бідності в країні. Вустами того ж Міхеїла Саакашвілі, якого Президент сам в Україну привів на посаду і який досі ніяк не зупиниться.

Українці повірили – і в корупцію, і в бідність. Але після того, як Яценюк зник з радарів, звинувачували в усьому вже Порошенко. Це наша патріархальна специфіка – хоча багато хто розуміє, що функції і повноваження президента обмежені, кінцева відповідальність за загальний стан справ лягає на «старшого».

Укупі з властивими більшості власників серйозного бізнесу закритістю, прагненням максимально контролювати все, і спричиненими цим проколами в кадровій політиці, розкручений тоді маховик спрацював у результаті проти президента. Як і відсутність реальної судової реформи, і не тільки.

Що буде?

На фініші дійсно наявні результати, досягнуті в найважчі і найстрашніші роки новітньої історії країни, не переважили. Як і аргументовані доводи про те, що, наприклад, рівень корупції в Україні сьогодні на порядок нижче, ніж в 2013-му, золотовалютні запаси – на порядок більше, армія – сильніше, безвіз, Томос, децентралізація, Prozorro, інклюзія і далі по тексту, ви знаєте слова.

Реагувати, починати змінюватися після освіжаючого першого туру виявилося пізно. Хоча бажання проглядалося. Це вже історія, яка повинна стати уроком для наступника на посту.

В очікуваннях і прогнозах щодо того, що взагалі від нього чекати, невизначеність не те що переважає, крім неї об’єктивно немає майже нічого. Саме це найбільше турбує і дратує тих, кого турбує і дратує.

До 21 квітня усічення смислів до пунктиру було частиною зрозумілої технології. Кандидат прагнув залишитися «своїм» для якомога більшої кількості виборців, часто з протилежними очікуваннями з приводу зовнішньої і внутрішньої політики, тому був максимально неконкретним. Тепер час працює проти нього, небувалий кредит довіри потрібно повертати вже конкретними діями біля керма.

Що саме буде робити президент Зеленський, не знає ніхто. Активні учасники спільнот «Зе команди» в соціальних мережах, наприклад, активно вимагають садити корупціонерів. У понеділок один з її фізичних представників, екс-міністр фінансів Олександр Данилюк сказав «Українській правді», що сам президент садити нікого не може, а антикорупційним органам заважати не буде. І нагадав заодно, що сфера тарифів – теж поза його компетенцією.

Інший представник, екс-радник голови Кіровоградської ОДА Дмитро Разумков, в ефірі ICTV констатував, дослівно: «Ніхто, на жаль, не має можливості закінчити війну завтра. Обіцяти це було неможливо і не можна ».

Песимісти і «всепропальщики», тим часом, кажуть про ризики реваншу – проросійського, «регіонального», олігархічного, можливий підрив відносин України з МВФ і руйнування економічної стабільності. Про денаціоналізацію «Приватбанку», відкат реформ банківської системи та охорони здоров’я. Оптимісти вважають, що дострокових парламентських виборів, краху «Привату», повномасштабного вторгнення РФ та інших жахів не буде.

У всіх – свої доводи і аргументи. Але загальним трендом, знову ж, залишається невизначеність. Комусь може здатися, що далі цього місця хлопці просто не думали і поки просто не готові креативити щось нове «з коліс».

Вербна неділя

Креативити все-таки доведеться. Планка задерта – вище не бувало, вчорашні опоненти пильно стежать за руками, чекаючи зальоту. Та й гарячі прихильники, як не раз показувала практика, швидко стають не менш гарячими противниками, якщо не отримують очікуваного. А попереду – парламентські вибори, ціна питання на яких буде вище…

До слова, все ще нардеп фракції БПП Мустафа Найєм дав три ради Зеленському – в письмовій формі. Якщо коротко – пам’ятати, що трапилося з Порошенком, не перекреслювати успіхи та не робити тих самих помилок.

Окремі колеги звернули увагу на релігійного плану нюанс: другий тур у нас був у Вербну неділю. В цей день трохи більше двох тисяч років тому Ісус Назарянин входив в Єрусалим, де маси на хайпі з приводу насичення п’яти тисяч народу п’ятьма хлібами встеляли його шлях пальмовими гілками. А вже через тиждень ці ж люди масово підтримали його болісну страту. Подібних випадків історія знає чимало, з подальшим воскресінням – поки єдиний.