Бійня за дітей-інвалідів в Кіровограді – насправді за гроші?

Піклування про особливих дітей, чи намагання взяти під контроль комунальний заклад з корисних мотивів? Чи випадковим є зв’язок людей та ЗМІ, які сьогодні збурюють протистояння навколо посади директора міського Центру реабілітації дітей-інвалідів, з колишнім народним депутатом? Відповіді на ці питання намагаємось шукати на тлі невщухаючих у Кіровограді пристрастей навколо цілком рядового кадрового питання на районному рівні.


Людмила Шукрута та Андрій Табалов, фото з власних джерел сайту Весь Кіровоград

Вже не перший місяць в обласному центрі триває епопея з визначенням найдостойнішої кандидатури на посаду директора згаданого комунального закладу. Одну з претенденток, викладача хімії та біології з медичного коледжу Ганну Бондарєву, активно підтримують окремі громадські об’єднання, зокрема й місцева Самооборона. Хоча, здавалося б, до чого тут силова структура, створена свого часу для захисту учасників Євромайдану від свавілля правоохоронців та «тітушок»? Ще одну організацію з групи підтримки Бондарєвої, ГО «Серце матері», а заодно і ніяк офіційно не зареєстроване об’єднання «Батьківська рада», до якого входять батьки частини дітей, які відвідують Центр, очолює Людмила Шукрута. Громадський діяч, кандидат в депутати Кіровської (зараз Фортечна, – авт.) в Кіровограді райради від партії «Наш край» на минулорічних виборах, на момент балотування – тимчасово безробітна. Найпомітнішим членом партії на Кіровоградщині є Андрій Табалов, колишній нардеп-мажоритарник, кандидат на посаду кіровоградського міського голови, зараз – голова фракції «Нашого краю» у міськраді обласного центру. Кампанія за призначення Бондарєвої активно розкручується у місцевому інформаційному просторі.

З іншого боку

З іншого боку – Фортечна райрада проводить відкритий конкурс на заміщення вакантної посади, в результаті якого більшість депутатів віддають свої голоси за іншу претендентку.

– Документи подали 10 кандидатів, – пояснює голова ради Олександр Кришко. – Я одразу надав документи для ознайомлення всім депутатам. Це резюме, автобіографія, документи про освіту та роботу, кожен кандидат мав написати перспективний план розвитку закладу, як він його бачить. Ми зібрали комісію, до якої увійшли голови всіх фракцій Фортечної райради і голови постійних комісій – оскільки депутати затверджують директора, то йому в першу чергу треба було поспілкуватися з усіма. Плюс Олександр Шамардін, депутат міської ради (партія «Рідне місто»), плюс активісти громадських організацій, в тому числі Самооборони, плюс десяток мамочок з «Батьківської ради». Провели співбесіду, всі могли поставити будь-які питання кожному з претендентів. Це тривало декілька годин. Після цього визначили спільно, що є чотири претендента, які підходять краще за інших. На сесії шляхом рейтингового голосування пройшла саме Лілія Місюня. У неї є необхідна освіта, вона – реабілітолог, дефектолог, у неї є купа наукових праць по цьому напрямку, вона займається з такими дітками. Центр на сьогодні – заклад, у якому можна залишити дитину на день, а ввечері забрати. Мало спеціалістів, є процес соціалізації, але реабілітації там мало. І багато кого з дітей з числа тих, хто перебуває у центрі, водять до Місюні, вона з ними займається окремо, саме у напрямку реабілітації. Тобто, вона спеціаліст, і, крім того, у неї є досвід керівництва подібним закладом – вона була два роки завучем, і два роки – директором 2 спецшколи, зараз працює в інституті вдосконалення вчителів, займається якраз напрямком інклюзивної освіти.

Здавалося б, до результатів відбору, у якому прийняли участь представники всіх зацікавлених сторін, не мало виникнути питань. Проте, в інформаційний простір регіону через соціальні мережі та електронні ЗМІ, яки вважають близькими до того ж таки Табалова, продовжують вкидатися тенденційні повідомлення та навіть звинувачення на адресу керівництва Фортечної райради, про які трохи нижче.

А на початку березня частина батьків вихованців Центру вийшли на акцію протесту, вимагаючи скасування рішення про призначення Лілії Місюні, та звернулися до міського голови. Наполягають на тому, що очолити заклад має лише і тільки Ганна Бондарєва, яка деякий час виконувала обов’язки керівника після звільнення попереднього директора, що також супроводжувалося гучним скандалом. Проте підстав та можливостей для такого призначення у райради як не було тоді, так і зараз немає.

– В неї – теж особлива дитина, разом з іншими батьками у 2010-2011 Бондарєва добивалася створення цього Центру, – пояснює Кришко. – Я був тоді першим заступником голови громадської ради при ОДА, теж активно підключався до цього питання. Дотиснули, центр відкрили. Проте відповідної освіти, щоб очолювати заклад, в неї нема – вона не дефектолог, не реабілітолог і навіть не логопед. Перша освіта – КНТУ, еколог, друга – педуніверситет, вчитель біології. Крім того, за посадовою інструкцією директор цього закладу повинен мати хоча б три роки стажу керівної роботи. Кажуть: вона чотири роки – голова громадської організації. Ну куди це можна «прив’язати»? Громадську організацію може зареєструвати кожен. Коли її призначали в жовтні місяці, по-перше, Заботкіну звільняли з порушеннями, вона потім відновлювалась через суд, і ми домовлялися, щоб вона сама написала заяву, щоб якось цей конфлікт врегульовувати. По-друге, вона там не працювала жодного дня, і не могла бути в.о., оскільки є заступник директора, який по положенню, всім посадовим інструкціям, мав виконувати обов’язки. Як її туди призначили (депутати райради попереднього скликання, – Весь Кіровоград), коли вона не відповідає ніяким вимогам – велике питання. Зараз знову ж нас хочуть привести на ті ж граблі. Хтось піде в суд з інших претендентів – порушення є, чого ви її призначали, давайте звільняйте…

Кому вигідно?

Проте, формальні аспекти кадрового призначення – далеко не єдине застереження у цій справі, яке не дозволяє сліпо довіритись активно нав’язуваній точці зору. Адже матеріальна зацікавленість у встановленні контролю над Центром реабілітації може сягати набагато далі особистого інтересу кандидатів в директори. Хоча за кіровоградськими мірками, зарплата директора непогана – 7-8 тисяч гривень, а некомплект штату дозволяє ще й досить вигідно розподіляти існуючий фонд заробітної плати (зараз у закладі – 20 працівників, штатом передбачено 35), є й набагато більш цікаві фінансові потоки.

Добре відомо, що значний відсоток програм та заходів, які проводять українські громадські організації, фінансуються за рахунок грантових коштів – як національного, так і закордонного походження. Ні для кого не секрет, що окремі люди роками, ніде не працюючи, живуть за рахунок саме цих коштів – кошторис того чи іншого заходу чи програми можна «оптимізувати», чи то й взагалі імітувати їхнє проведення у липових звітах для організацій-донорів. Контроль над таким закладом, як Центр реабілітації дітей інвалідів відкриває в цьому плані досить широкі перспективи. Наприклад, пишеш заяву на грант, можеш докладати фотографії, плани, звіти – ми працюємо з дітьми. Після того, як грантові кошти отримані – звітуєш про проведені заходи, знову докладаєш фотографії з дітьми. Гроші отримані і «відпрацьовані», хоча насправді все робиться бюджетним коштом. Згадана Людмила Шукрута, голова ГО «Серце матері», чи не найактивніший учасник останніх подій навколо Центру, вже біля 20 років займається громадською діяльністю, і, хоча й не має дитини, яка відвідувала б заклад, очолила «Батьківську раду» при Центрі.

Відомо, що фінансову допомогу громадській організації «Серце матері» постійно здійснює, в тому числі, кіровоградський бізнесмен і політик Андрій Табалов. Близькість до нього Шукрути підтверджує і вже згаданий похід останньої на вибори від парії «Наш край». Цей зв’язок цікавий у ще одному аспекті питання, безпосередньо пов’язаному з непоганими грошима та їхнім розподілом. Сьогодні у кіровоградському сегменті соціальних мереж на адресу голови Фортечної райради лунають звинувачення в тому, що він нібито хоче поставити свого директора, бо в цьому році планується купа коштів на ремонт Центру реабілітації. Називається навіть конкретна сума у 2 мільйони гривень.

Переговори з міським керівництвом з цього приводу насправді ведуться – за словами Олександра Кришка, у закладі треба ремонтувати, як мінімум, покрівлю та спортзал. Проте, вартість цих робіт ще не визначена, адже райрада лише, по суті, переадресовує міській владі заявку на необхідні роботи. Саме управління комунального будівництва Кіровоградської міської ради замовляє проектну документацію, знаходить підрядні підприємства, визначає кошторис робіт і контролює їхнє виконання. На цю структуру райрада не має ніякого впливу, і ніякого контролю над використанням цих коштів також не матиме за визначенням.

Міське УКБ, тим часом, вже не перший рік очолює Віктор Ксеніч – наразі депутат міськради від того ж таки «Нашого краю». У попередніх скликаннях представляв «Фронт змін» і «Ліберальну партію», місцеві організації яких у різні періоди очолювали на Кіровоградщині представники родини Табалових.

Фамілії Табалов та Шукрута вже згадувались разом у лютому-березні 2005 року під час дуже схожого скандалу з Центром соціальної реабілітації дітей-інвалідів «Добруджа», який знаходився у власності обласної організації інвалідів. Тоді момент перерахування з Києва на ремонт та обладнання закладу 4,3 млн. грн. співпав з тим, що дехто називає рейдерським захопленням закладу, з різанням сейфу, силовим вилученням документів і печатки та іншими кримінальними деталями. Куди пішли гроші – достеменно не відомо, стверджує бухгалтер Кіровоградської обласної організації інвалідів всеукраїнської організації інвалідів «Союз організацій інвалідів України» Галина Долина. На її слова посилається у публікації «Дежавю, або Хто насправді хоче керувати Центром реабілітації дітей-інвалідів» тематичний сайт invak.info. Стаття була розміщена 2 березня поточного року, потім, очевидно, у дію прийшли якісь потужні важелі, і матеріал було прибрано з сайту. Наразі в мережі доступна його кешована копія.

Варто зазначити, що частина батьків вихованців Центру, які приймають участь у публічних акціях на підтримку Ганни Бондарєвої та підписують різноманітні звернення до самих різних інстанцій, цілком можуть бути дезінформовані. Адже їхнє спілкування з владою, зокрема, з головою Фортечної районної ради, за його словами, до останнього часу відбувалося не напряму, а через представників. Ту ж Шукруту, саму Бондарєву, секретаря так званої «Батьківської ради» Скрипниченко. В якому вигляді інформація про хід цих переговорів та реальний стан справ навколо спірного кадрового призначення доносилася власне до батьків – ще одне велике питання. Адже те, що людей просто використовують для створення соціальної напруженості у місті та тиску на владу, з огляду на ціну питання, є цілком можливим.