«Конвертнули» і забули?

“Україна-Центр”

Минулого тижня в Кіровоградській області «накрили» черговий так званий конвертаційний центр – по суті, мішок документів і печаток фіктивних ПП і ТОВ, через які в обхід податків виводяться в готівку гроші підприємств реальних, і власне люди, які цей процес нібито обслуговували.

За даними місцевих фіскалів, за 2016-2017-й рік конкретно ця група з 8 чоловік вивела з легального обороту більше 200 мільйонів гривень, а держава недоотримала кілька десятків мільйонів податків. Втім, відбуваються подібні затримання регулярно багато років поспіль, а про гучні справи з відомими фігурантами і їх посадки за статтею про відмивання злочинних доходів поки не чути. І примарні сумніви з цього приводу нікого, схоже, не муляють. А мали б, і ось чому.

Згідно з графіком?

По-перше, повідомлення про припинення діяльності «конвертів» – з сумами і переліком вилученого – з’являються як за розкладом. Так, найбільш свіже, про який йшла мова вище, датоване 11 серпня. Майже рівно рік тому – 15 серпня 2016-го – податкова міліція області рапортувала про ліквідацію аналогічного центру з річним оборотом приблизно в 280 мільйонів, тоді також вилучалися гроші, печатки, комп’ютери і бухгалтерська документація, були накладені арешти на 66 розрахункових рахунків.

Уже в цьому році був ще один епізод – на 300 мільйонів на рік. Повідомлення про це з’явилися наприкінці березня. Вилучено бухгалтерські документи, комп’ютери, гроші, банківські картки. І, знову-таки, майже рівно за рік до цього, в квітні 2016-го, СБУ та податківці звітували про ліквідацію конвертаційного центру з оборотом у 250 мільйонів, що діяв, окрім нашого обласного центру, в Броварах, Умані та Борисполі. Знову печатки, гроші, бухгалтерія, офісна техніка, зброя, арешт рахунків.

І нічого. За всіма чотирма епізодами за два роки. Якщо дивитися на речі з точки зору закінченого циніка, то складається враження, що в органів є певний план – «шльопати» по одному конвертцентру на область раз в шість місяців, ближче до середини півріччя. А те, що про остаточні результати розслідувань, які, поза всякими сумнівами, починають у зв’язку з кожним епізодом, ніхто тріумфально не звітує, може говорити про те, що завдання розкривати взагалі не стоїть.

Хто ці люди?

Чому – питання аж ніяк не риторичне. З одного боку, зрозуміло, що фіктивні підприємства, які існують тільки на папері, реєструють на загублені паспорти, бездомних, людей, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, і навіть на безнадійно хворих – наприклад, онкологічних. Іноді як фіктивні використовують фірми, що з різних причин припинили економічну діяльність, але все ще існують у реєстрах – замість ліквідації.

З іншого боку, очевидно і те, що цією діяльністю повинен хтось керувати, організовувати і курувати її. Це раз. Є клієнти – власники, керівники та посадові особи реальних бізнесів, яким хочеться грошей і не хочеться податків, і які безпосередньо замовляють “отримання готівки”. Це два. І, нарешті, є співробітники і керівники банківських структур, які гроші безпосередньо видають наприкінці ланцюжка – швидше за все, з повним усвідомленням того, що насправді відбувається. Це три.

Тобто, наприклад, директор невеликої фірми хоче вивести частину грошей з її рахунків у готівку і покласти на надійний рахунок де-небудь за кордоном на чорний день. Або закопати в трилітровій банці. Або розрахуватися за який-небудь ремонт з «шарашкою». Мало що. Для цього він звертається до фахівців з конвертації.

Далі по документах він як би купує за безнал що-небудь таке, що неможливо перевірити чи можна безконтрольно списати. Оплачує якісь консультації (як перевіриш, було, ні?), купує пару тон зерна (он там лежить, піди, переваж) або скріпок на мільйон (вже використали – багато скріплюємо). Гроші та товари проходять через «чистилище» кількох десятків фірм, печатки яких лежать в тому самому єдиному мішку. Та, яка «продала скріпки» підприємцю, як би обмінює їх у інший по бартеру на гумки, наприклад, і так далі. у кінці «фахівець» приходить у банк – навряд чи випадковий, навряд чи до випадкового співробітнику відділення – з договором про закупівлю товарів у населення і отримує під них готівку. Її він і відносить замовнику, залишаючи собі маржу, – як правило, 2-10% від суми.

Всі названі люди беруть участь, по суті, у податковому шахрайстві, яке карається згідно кримінального законодавства. Але про те, що до відповідальності в зв’язку з цим притягнули не якогось зіц-голову Фунта без певного місця проживання, а відомого банкіра або підприємця, поки не чути. Взагалі не чути про те, що реально притягнули хоч когось.

Сидітимуть?

Про те, що за діяльністю великих «конвертів» стоять люди з по-справжньому великого бізнесу – як і про те, що «чорні каси» є практично в будь-якій великій компанії, яка декларує повну прозорість, добре відомо і правоохоронцям, і податківцям, і бабусям біля під’їзду. Та й в те, що ведення подібної діяльності з сотнями мільйонів обігу можливе без покривання чинами в органах, покликаних боротися з тінізацією, конвертацією, «податковими ямами» і т.п., навряд чи хто-небудь вірить в цій країні.

Ми навіть могли б назвати конкретні прізвища, і не одне, але, на жаль, зробити це без юридичних наслідків для видання і його авторів реально тільки при наявності вироків, де ці прізвища згадувалися б. А їх-то якраз і немає.
Що тому причиною – всюдисуща корупція, чиєсь невміння або небажання працювати, недосконале законодавство або все це разом? Знову-таки, питання риторичне, але робити щось треба! Тільки офіційно озвучені фіскалами суми збитків держави від діяльності конвертаційних центрів складають щорічно понад 3 мільярдів гривень – грубо два обласних бюджети Кіровоградщини…