Кіно і німці, тобто італійці

Напередодні річниці капітуляції Німеччини в Другій світовій війні у Львові звільняють вчительку зі «Свободи», яка славила Гітлера в соцмережах, в Харкові чергові ряджені «радикали» на камери ображають ветеранів, а на Кіровоградщині італійці дознімали натуру для фільму про їхніх співвітчизників, які воювали тут у лавах союзників нацистської армії.

Фільм режисерів Мікеле Манзоліні і Федеріко Ферроне Il Varco ( «Розлом») – художній і розповідає історію вигаданого італійського розвідника, який влітку 1941-го відправляється на територію сучасної України на військовому потязі разом з італійськими солдатами, котрі їдуть воювати разом з нацистами на східному фронті. В той же час відеоряд картини зібраний переважно з архівних матеріалів. Минулої середи автори зустрілися з місцевими журналістами в прес-центрі CBN, щоб розповісти про проект.

05_Italiya_03_Foto-Ygorya-Demchuka-640x478

– Це художній фільм, заснований на реальних архівах, реальних щоденниках, реальній історії. Але ми створюємо нового персонажа. Він (фільм) зроблений в основному з оригінальних архівних записів – публічних, що належать державі, та приватних, знятих конкретними солдатами, які знімали в 40-х. Ми «створюємо» нового солдата, використовуючи історичні матеріали та щоденники багатьох італійців, які прийшли сюди воювати. Оскільки ми працювали з архівними матеріалами, знятими в цьому регіоні в 40-х, ми хотіли потрапити сюди, подивитися, що залишилося від того часу, – каже Ферроне.

За словами його колеги, готова картина стане можливістю вперше показати багато кадрів, знятих солдатами тут, які до цього часу практично ніхто не бачив. Серед матеріалів, використаних кінематографістами, є кадри колишнього Кіровограда, в тому числі – зображення залізничного вокзалу.

Тут, на місці, знімали німецьке кладовище в Карлівці, пейзажі в місцях, де відбувалися битви. Одне з них в районі Новоандріївки – там був великий бій, а сьогодні, за похмурої іронією долі, знаходиться навчальний центр, де тренують бійців українських частин, учасників АТО.

Інший збіг – саме на сході України, на території Донецької та Луганської областей, в основному проходили бої за участю італійців. Знімальна група побуває і там, планує знімати будинки, зруйновані сьогоднішньої війною. Це буде відображено у фільмі. Кіношники рухаються по карті, де відзначені всі переміщення італійців, які брали участь у війні на нашій території. З якихось причин Західну Україну захопити їм не вдалося, тому рухаються від Києва до «куди можна буде» на сході.

– Ми розуміли, що місця, де італійці були під час Другої світової війни – ті ж, де сьогодні проходять бої, – каже Ферроне. – У нас була ідея подивитися, що там відбувається, і ідея показати, що там все ще є напруга.

У свою чергу, Манзоліні, в якого на східному фронті загинув брат рідного дідуся, стверджує, що для італійців, для їхньої пам’яті, військова кампанія в Росії і Україні багато значить, бо в ній загинуло багато людей, і про долю багатьох з них на батьківщині нічого невідомо.

– Коли німці вторглися сюди, там були італійці, румуни, угорці, – зазначає він. – Італійців було близько 180 тисяч. Велика частина не повернулася додому. В основному вони прибули в липні 1941-го і воювали до січня 1943 р. Частина з них загинула, частина повернулася до Італії, частина була депортована в табори військовополонених, в тому числі – під Воронежем, концентраційні табори.

Ті, хто повернувся, і ті, хто не повернувся, написали досить багато щоденників, листів, спогадів. Їх зміст Манзоліні коротко підсумовує:

– Спочатку вони думали, що переможуть швидко, що це буде «Москва за один рік». Потім прийшла зима. Їм не подобалися німці, у деяких виникли добрі стосунки з українцями. Стало зрозуміло, що це буде дуже довга війна, що тут дуже холодно, і, чесно кажучи, вони просто хотіли повернутися додому.

Коментуючи розхожу тезу про те, що українці з італійцями схожі – мовляв, і ті, і інші емоційні, і ті, і інші люблять попоїсти, режисери також посилаються на записи, з якими працювали.

– Так, ми дуже схожі. І якщо ви почитаєте військові щоденники, то там італійці висловлюють цю ж точку зору, що з людьми звідси вони ладнають набагато краще, ніж з німцями, – стверджує Ферроне.

Втім, про роль своїх співвітчизників у тій війні кінематографісти не забувають, скоріше навпаки, їхній фільм – нагадування зокрема й про це. З традиційним європейським фокусом на конкретних людях на противагу схильності узагальнювати, яку ми, ніде правди діти, успадкували разом з колективною пам’яттю радянських часів.

– Ми багато говоримо про кінець війни, про повернення солдатів до Італії після війни, – зазначає Ферроне. – Але ми практично не говоримо про причини, за якими ми на неї пішли, уклавши союз з німцями, про відповідальність Італії, в поганому сенсі. Італія була частиною «поганих хлопців». Але всередині все ще цікаво знаходити різні голоси конкретних рядових людей, те, що ми робимо зараз. З одного боку, у нас є офіційна історія, з іншого – шанс використовувати дуже рідкісні кадри, які передають індивідуальну точку зору.

Роботу над «Розломом» планують закінчити цього літа, можливо, до вересня. Прем’єри в Італії очікують взимку або вже наступної осені – після участі стрічки в кінофестивалях. Автори сподіваються, що знайдуть можливість показати готовий фільм і у нас.

Знову-таки, напередодні наших пам’ятних днів журналіст «УЦ» не міг не скористатися можливістю поцікавитися у «живих» італійців, як річницю кінця тієї війни відзначають у їхній країні. Як з’ясувалося, вони давали прес-конференцію в Кропивницькому якраз в свій головний день – у них він не 8-го і не 9-го, і взагалі не травня.

– 25 квітня – це День визволення від нацизму-фашизму, – уточнює Ферроне. – Це день, коли Муссоліні був убитий (насправді втік, партизани стратили його через 3 дні. – Авт.), це був кінець фашизму, і він все ще масштабно відзначається. Всі політичні партії цілком згодні з тим, що це свято, вони згадують загиблих, говорять про антифашистські, республіканські цінності на противагу фашизму і монархії. Це вихідний, діти не йдуть до школи. У великих містах все виходять на центральні площі, приходять старі солдати, партизани, які говорять про свої спогади, президент республіки, політики проголошують промови. Люди в Болоньї, наприклад, де на пагорбі за містом нацистами була влаштована масова різанина, влаштовують на цьому пагорбі пікніки, це все дуже тихий захід, пов’язаний з поминанням. Це, в першу чергу, день поминання.

Фото – Ігор Демчук