Олег Рибачук: «Президентом Януковича зробила Тимошенко»

Резонансні питання, які залишились без відповіді, та тихо заростають мулом десь на дні пам’яті – давня та постійна українська проблема. Ми досі не знаємо, наприклад, не тільки хто стріляв у Києві взимку 2013-2014-го, а й хто отруїв Віктора Ющенка у 2004-му. При нагоді спробували пролити світло на деякі «білі плями» часів першого Майдану та кількох наступних років разом з Олегом Рибачуком – головою адміністрації (тоді – секретаріату) президента України у 2005-2006 роках.

DSC_0082

Раніше він очолював службу Ющенка, як кандидата на президентський пост, потім був членом РНБО, і навіть якийсь час займав посаду віце-прем’єра з питань європейської інтеграції у першому, «помаранчевому» уряді Тимошенко. Крім того, він став одним з небагатьох українських високопосадовців за всю новітню історію держави, який пішов у відставку за власним бажанням.

– Я пішов у відставку за власним бажанням задовго, за півроку до того, як він (Ющенко, – авт.) прийняв рішення, бо йому треба було найти когось, заміну. Нікому не подобається, коли від тебе йдуть. Я не знав, хто буде замість мене, і коли почув прізвище Балога, мене, видно, пересмикнуло, бо він мені сказав: «А чого ти так?» Тепер вже він розуміє, чого я так, але стосунків немає. Я бачився останній час з ним у Польщі, поляки зробили таке зібрання, про три українських революції. У нього свої погляди, він впевнений, що його в майбутньому оцінять, і що його всі зрадили. Хоча я, наприклад, ні в який інший політичний проект не пішов, ні з ким більше не працюю. Але я зрозумів, зокрема з того, що не врахував Ющенко, що коли ти йдеш у президенти, треба мати дуже чітке бачення, мати команду, і відповідати за зміни, а не просто – приходиш до влади, а потім не знаєш, що з цим робити.

– Нещодавно Геннадій Москаль звернувся до ГПУ щодо, щоб з’ясувати, куди поділася карна справа 1994 року проти Ющенка у зв’язку з банкрутством банку «Україна». Як вважаєте, тут справді є якась карна перспектива, чи це більше піар Москаля?

– Генадія Москаля я знаю, він працював представником президента (Віктора Ющенко – авт.) в Криму. Він неординарна особистість з точку зору можливостей боротися з організованою злочинністю – це правда, але він такий… специфічний політик, не лізе за словом у кишеню, і дуже часто від цих слів багато сенсаційності, але мало сенсу. Я не бачу сенсу (у розкручуванні справи банку «Україна», – авт.) зараз. Нам потрібно побудувати нову країну. У нас є питання до кожного президента. Але ми цих президентів обирали, ми з ними працювали – і Москаль працював. Потім проходе якийсь час, ми «розвертаємо голоблі», починаємо розбиратись. Для мене зараз набагато важливіше зробити так, щоб майбутні президенти були підзвітні. Щоб вони чітко розуміли свою відповідальність. Бо до цієї посади у нас приваблюються дуже авантюристичні люди, які фактично мають гарантії безкарного збагачення або повної відсутності відповідальності за невиконання своїх обіцянок. Раз у нас 5 таких різних президентів, і при всіх корупція росте, треба зробити так, щоб були чіткі межі, був закон про імпічмент президента, щоб президент не конкурував з урядом, не мав своїх міністрів, бо це деструктивно. Але міг концентруватися на стратегії, на зовнішній політиці. Треба реально приймати закон про Президента. Без цього нам буде дуже важко мати будь-кого гарним президентом. Нам треба сформулювати критерії, вимоги до президента і чітко вимагати, щоб він їх виконував.

– Як раз щодо відповідальності: Ющенко фактично привів Януковича до влади – чи має бути якась відповідальність за це, хоча б політична?

– Я особисто впевнений у тому, що Януковича треба було обрати тільки для того, щоб половина України зрозуміла: хочете мати «свого», «хазяйствєніка»? От, будь-ласка. У мене дружина з Донецька, я багато часу проводив там, я знаю цей менталітет, так, це люди-господарники. Тепер вони переконалися, що таке «свій», українці побачили, що система «свій-чужий» не працює. Якщо ти не маєш, як виборець, впливу на президента, якщо президент може, як Янукович, за пару місяців розвернути країну в нікуди. Зараз маємо іншу загрозу. Нам вже вкотре намагається Юлія Тимошенко сказати: ось я, любі мої, я знаю як. І що вона може зробити, ніхто не знає. Насправді я вважаю, що Януковича президентом зробила саме Тимошенко, коли почала боротьбу з Ющенком. Я їй про це казав: Юля, ти сильніша за Ющенка, але якщо ти думаєш, що ти Ющенка переможеш, і забереш весь його електорат, ти помиляєшся. Ви разом, «помаранчева коаліція» один одного нейтралізуєте, і вийде третя сила. Тоді Янукович і з’явився. А для Ющенка з огляду на те, як він кампанію вів, Тимошенко була небезпечнішою для України, ніж Янукович. Він цього не приховував. Усі ці помилки викликані тим, що ми ось так обираємо, і ми дозволяємо їм ось так здобувати наші голоси. Це потрібно змінити, я повторююся – потрібен закон про Президента, про імпічмент, потрібно чітко обмежити можливості президента втручатися у виконавчу владу, чи у судову. Бо поки це не зроблено, посада президента притягує, як магнітом, авантюристів. Авантюристи і популісти. У нас один клоун з вилами обіцяє Крим повернути завтра, інша по принципу «любі мої». І виходить, що у нас немає можливості якомусь українському Гавелу чи Вашингтону бути обраним. Уявіть, якби посада президента не давала жодних шансів впливати на державні банки, на державні підприємства, лізти в бізнес, щоб була чітка відповідальність і контроль фінансового стану. Щоб те, як фінансується інститут президентства, це була публічна інформація. Жити «за склом». Бо коли їдеш по країні: «Чиї поля? Маркіза Карабаса» – якісь форелі, ліси, десятки тисяч гектарів адміністрації президента, спиртові заводи, це ж нонсенс. Воно все збереглося. Зрозуміло, що туди приходять люди, які знають, як з цього зробити бізнес. І «любі друзі» фактично мають більший вплив, ніж міністри. Ці ж конфлікти час від часу вибухають. У Ющенка виникла ця проблема – він час від часу забував, чи він голова Нацбанку, чи він прем’єр-міністр, чи президент. Людина – слабка істота. На Заході політики мало чим відрізняються від українських. Їм теж хотілося б урвати приватно. Але там кандидат у президенти Франції дружину влаштував за якісь 40 тисяч євро в рік на посаду радника і все – зник з політики.

– Останнє питання: справа про отруєння Ющенка, на вашу думку, ще може закінчитися покаранням винних?

– Звичайно, я дуже сподівався, я активно був долучений до розслідування, але, чесно кажучи, мені важко зрозуміти чому… Ні, я можу зрозуміти, у нас там система взагалі прогнила. Але перше, що я зробив, коли став головою адміністрації, я зробив повторну незалежну міжнародну експертизу по отруєнню. Були задіяні три найкращі лабораторії в світі, провели всі аналізи, і воно кудись кануло. Бо потім Кузьмін знову підняв, що там не було отруєння. Я пам’ятаю, що проводив наради з міністром юстиції, службою безпеки, міністром охорони здоров’я про те, щоб це було зроблено на найвищому рівні. Аналізи були здані, потім помінялася влада. В Україні за нинішньої системи жодна справа гучна не доводиться до логічного кінця. Коли тебе отруїли, і ти став президентом, я не знаю іншої посади, яка б дозволяла добиватися якихось рішень. Ющенку не вдалося. Він робив туманні заяви, говорив, що ті, хто його отруїв, у Москві знаходиться. Але юридичної відповіді я не знаю. Я розумію, що тепер це набагато складніше. З іншого боку, тут же мені скажуть: он, убивство Кеннеді в Америці, 40 років… Є в світі такі приклади. Хоча мене це мало заспокоює. Я зараз набагато пессимістичніший, звичайно, ніж тоді – що по отруєнню, що по убивству Гонгадзе. Ситуація така.

Записав Андрій Трубачев.