Футбол за землю: 20 років «об стінку»

“Україна-Центр”

Через півтора десятка років у судових тяжбах фермеру з Новоархангельського району так і не вдалося повернути землю, незаконно відібрану у нього районною радою ще в кінці 1990-х. Незважаючи на те, що найсвіжіший вердикт Феміди, як і кілька попередніх, – на його користь.

Правозахисники, що стали на сторону Ярослава Чорномаза, тим часом готують заяви вже в поліцію і прокуратуру, з категорії цивільних це давня справа може перейти в кримінальні. Вся історія – ще один гідний штрих до загального портрета українського суду, який склався роками і поки, на жаль, залишається незмінним.

Додатковий час

«Футбольний матч», у якому Ярослав Чорномаз, громадянин України, протистоїть збірній команді судової влади і окремо взятої райради, відверто затягнувся. Рахунок умовно «нічийний» – з урахуванням того, щоправда, що фермер майже 20 років не може працювати на землі, на постійне користування якою має державний акт. Точніше, два. Сьогодні є ще два, більш пізніх – на постійне користування тими ж ділянками, але абсолютно іншою особою. Саме одночасне існування двох рівноправних документів на одну і ту ж землю може бути підставою для кримінального розслідування стосовно посадових осіб, відповідальних за цю «накладку».

– Вони її незаконно передали на баланс земель запасу, а потім відразу передали іншій особі. І тепер є два акти на право користування, і нам потрібно через суд скасувати другий. Для цього слід писати заяву в поліцію про перевищення службових повноважень. І скасовувати це рішення, – каже Павло Дейнеко з «Українського правозахисного агентства».

«Вони» – це Новоархангельська районна рада зразка далекого 1998 го. Його тодішні депутати вилучили у господарства Чорномаза ділянки землі площею в 50 і 6 з невеликим гектарів у Скалівскіх Хуторах і Вільшанці нібито за несвоєчасну сплату земельного податку та недотримання умов експлуатації, і перевели їх у запас. Сам фермер стверджує, що все було сплачено і врожайність була вище середньої по району. І навіть натякає на політичне підґрунтя такого рішення – він, мовляв, із Західної України, а головою райради тоді був колишній голова райкому компартії. Як би там не було, землю незабаром передали іншим людям, а суд те рішення кілька разів визнавав незаконним в різних частинах.

Крайнє, але, очевидно, не останнє рішення у довгому ланцюжку було прийнято господарським судом області в січні минулого року. Фермерський позов повністю задовольнити, рішення райради від 17 листопада 1998 року в частині зарахування вилучених ділянок до складу земель запасу визнати незаконним і скасувати.

Зі сказаного вище зрозуміло, що це поки навіть не 1: 0 – у кращому випадку, вдала передача. Адже навіть у тому випадку, якщо правоохоронці пас візьмуть і оперативно оброблять, далі знову суд – тільки він зможе встановити остаточно, чи було зловживання, коли незаконно вилучена земля знову передавалася в користування вже іншому господарству. І скасувати «зайві» держакти. Потім – апеляція-касація, і тільки потім, можливо, виконання…

Скільки ще років може зайняти цей процес, не візьметься прогнозувати ніхто. Нам наразі залишається лише оцінювати «красу гри».

«Краса гри»

Перша, як здавалося, напівперемога була здобута Чорномазом ще в 2004-му. Тоді той же господарський суд частково задовольнив один з перших позовів фермера, частково ж визнавши недійсним пункт 1 рішення райради від 1998 року – про вилучення земельних ділянок. А у вимозі про визнання недійсною передачі ділянки в користування іншій особі відмовив, пославшись на пункт 2 того ж рішення. Згідно з ним, земля, вилучення якої тільки що визнано незаконним, йде в запас. А після цього «вона втратила свої індивідуальні ознаки» – писав, очевидно, з серйозним обличчям, суддя у справі. Тобто неможливо встановити, що ті 50,7 гектара, які передали новому землекористувачу – це ті ж самі 50,7 гектара, що були незаконно вилучені у Чорномаза.

Райрада подачу прийняла, подав на цей вердикт, що й так ні до чого не зобов’язує, апеляційну скаргу, і в середині 2005-го навіть виграла справу. Вищий адмінсуд повернув її до Дніпропетровська, і у 2007-му коло замкнулося, вихідне кіровоградське рішення від 2004-го залишено без змін.

«Відфутболений» фермер знову подавав позови. Два рази у 2009-му, обидва програв, хоча на руках вже була відповідь Держкомзему про те, що це, дійсно, та сама ділянка. А програв, якщо йти за логікою суддів, зокрема й тому, що вже під час слухання райрада новим рішенням змінила старе – те саме, 1998 року «народження». Термін «вилучити» замінили на «припинити право користування ». У 2012-му Чорномаз подав позов про скасування рішення з правками до рішення і виграв на цей раз. У тексті вердикту можна знайти слова про «протилежні твердження представників Новоархангельської райради», висловлених у засіданнях по різних справах, а також про «внесення змін до неіснуючого рішення». Був ще один програний позов у 2014-му, справа знову пройшла всі належні щаблі.

Апофеозом багаторічної тяганини стало рішення Вищого госпсуду, який прямо вказав, дослівно, що «відновлення попереднього стану позивача шляхом надання йому в користування земельних ділянок (на які у позивача є Державні акти на право постійного користування) чинним земельним законодавством не передбачено». І – на новий виток.

Примітно, що деякі судові рішення з усієї довгої серії сьогодні неможливо знайти в єдиному державному реєстрі – за номерами окремих справ там немає взагалі нічого. Тому сьогодні, не піднімаючи весь запорошений паперовий архів, досить складно сказати, хто персонально віддавав і брав філігранні передачі, що дозволяли роками «володіти м’ячем», при цьому зберігаючи рахунок на табло незмінним. Точно відомо, що минулорічне половинчасте рішення приймала суддя Кіровоградського господарського суду Євгенія Наливайко, а до кількох більш ранніх причетна її колега Світлана Колодій. Втім, склад і стиль гри всієї цієї «збірної» занадто радикальним змінам не піддається багато років…

Спадає на думку відповідний слоган для всієї цієї кампанії: «Віджали? Терпи!» І одразу – думка про те, що ми це вже проходили порівняно недавно, ніби як. І рухатися збиралися ніби як у протилежному напрямку. Та й в місцевих радах за двадцять років змінилося мінімум 4 скликання. Поточне, наприклад, обиралося вже після відомих подій, за новим законом, і чекали там якщо не абсолютно нових людей, то абсолютно нових підходів. Проте, беручи участь в судах, представники місцевих рад часто залишаються лише охоронцями «честі мундира». І не тільки вони, за великим рахунком.