Хто дестабілізує центр України?

Заклики до ігнорування призначених на 10 березня громадських слухань з приводу перейменування Кіровограда, що розповсюджуються в мережі під гаслом «Стоп дестабілізації в центрі України», в першу чергу наводять на думку щодо можливої спроби зірвати слухання, імовірно – з застосуванням силових методів.

Так, якщо хтось голосно заявляє, що він, наприклад, не є гомосексуалістом, або нав’язливо закликає до боротьби з розповсюдженням одностатевих відносин, багато хто в першу чергу подумає: а чи не гомосексуаліст насправді сам цей «хтось» – це хрестоматійний приклад з засад відносин з громадськістю, які частіше називають просто піаром.

Та обмовки по Фройду – не єдине, що може вказувати на цілком ймовірну готовність окремих активістів та їхніх груп до вчинення справді дестабілізуючих ситуацію дій.

По-перше, зрив нового етапу обговорення з метою досягнення громадського компромісу у питанні нової назви обласного центру вигідний тільки одній стороні – прибічникам назви Інгульськ. Їх, якщо вірити останнім соціологічним опитуванням, у місті біля 6%. Саме цей варіант, незважаючи на спротив громади, вже запропоновано Раді профільним комітетом з легкої руки міськради попереднього скликання на чолі з в.о. міського голови Іваном Марковським («Батьківщина»). За його керівництва депутати направили до парламенту рішення, де вказали всі 7 варіантів перейменування, за які голосували у жовтні містяни, замість одного, що набрав більшість голосів. В результаті комітет на чолі з представником тієї ж «Батьківщини» Сергієм Власенком у тісній співпраці з так званим Інститутом національної пам’яті (насправді є органом державної влади при Кабміні) отримав змогу вибрати будь-який варіант на свій розсуд. Прийняття рішення в парламенті відтерміновано на місяць, і хтось може вважати, що зрив громадських слухань змусить Раду за відсутністю альтернативи обрати саме Інгульськ.

По-друге, прецеденти використання силового впливу та залякування в ході декомунізаційної кампанії в Кіровограді вже були – під час громадських слухань по назві області та проведення мітингу проти Інгульська у січні, і кожного разу за ними стояли саме ті, хто називає себе “прибічниками української назви”.

Варто відзначити, що серед найактивніших представників цієї групи є колишні працівники місцевих осередків КПРС. Зокрема, колишній інструктор відділу пропаганди Ленінського райкому Ігор Козуб, який загрожував прибічникам історичної назви Єлисаветград війною (дослівно), провокував учасників мітингу вигуками «Путін прийди» та приймав активну участь у штовханині з «ідеологічними противниками», зокрема – жінками похилого віку (зафіксовано на численних відеозаписах з січневого мітингу). Силове придушення інакомислячих, один з улюблених методів радянських, і не тільки, комуністів, сьогодні активно використовується в Кіровограді під патріотичними гаслами. Згаданий Ігор Козуб сьогодні, до речі, найбільш близький до тієї ж «Батьківщини» – на минулорічних виборах балотувався до облради саме від цієї партії.

Тим часом, «антиімперська» риторика, яку взяли на озброєння прибічники Інгульська та інших екзотичних назв, схоже, вже вичерпала себе. Це стало очевидним після того, як окремі їхні представники піддали критиці варіанти Єлисавет та Свято-Єлисавет, які сьогодні обговорюються в якості компромісних. На сторінках одного з місцевих інтернет-видань днями з’явилася публікація за підписом Світлани Орел, у якій авторка доводить, що у ті роки, коли уряд УНР на початку XX ст. затверджував саме Єлисавет, як офіційну назву міста, «українство було ослаблене, розрізнене, незріле», а тому, мовляв, нічого більш українського Винниченко з Грушевським не вигадали. За такої аргументації, до якої все більш пасує слово «надумана», стає очевидним, що боротьба з “імперським” тут ні до чого, і прибічники Інгульська, вочевидь, переслідують якісь інші, власні цілі.

Ще один варіант, Кропивницький, який раптом попав у тренд, і навіть зазначається окремими народними депутатами як найбільш «логічний і мелодійний», під час того ж дослідження Центрально-Української соціологічної лабораторії набрав аж 1,3% суспільної підтримки, і навряд чи може серйозно розглядатися як компромісний для міста, у якому біля 38% підтримують перейменування на Єлисаветград, а більше 42% – взагалі проти зміни назви.

За великим рахунком, шансів у Інгульська або Кропивницького бути затвердженим за результатами громадських слухань – небагато. І саме тому, вочевидь, знову зайшла мова про «дестабілізацію». Тож місцевим правоохоронцям варто гарно приготуватись до 10 березня, а керівникам міської ради – продумати адекватні заходи безпеки на випадок спроби силового втручання у хід громадських слухань з боку представників агресивно налаштованої меншості. Вирішення питання про нове ім’я для міста і без того аж надто затягнулося.

Фото – Youtube