Що з «трійкою»: лікарі чекають кращих умов

Всі можливості для того, щоб зробити кращим приміщення колишньої водолікарні (пізніше – міської лікарні №3) на Архітектора Паученка, вже використані. Більше з неї нічого «вижати» не можна – впевнені ті, хто там працює, лікуючи містян в цілком булгаковських умовах.

– У нас немає ліфтів, в лікувальному корпусі різнорівнева підлога, він так від початку збудований. Тобто, якщо нам треба людину у важкому стані спустити на рентген, це ціла історія. Ми робимо це на м’яких ношах (по суті – простирадло з ручками. – Авт.), збираються співробітники, і несуть у прямому сенсі на руках, – констатує лікар-ендокринолог Сергій Міщенко.

«Наймолодшій» будівлі комплексу десь півсторіччя, найстарішій біля 150 років. Частина з них – історичні пам’ятки. Приміщення, де розташовані ендокринологія, кардіологія, терапія з гастроентерологією та палати інтенсивної терапії Центральної міської лікарні, є сьогодні просто неприйнятними для того, щоб надавати якісну допомогу пацієнтам в умовах стаціонару. Тим часом, сучасна типова будівля колишньої Медсанчастини №19 на Салганних пісках (МСЧ-19, в народі «рудівська» лікарня) стоїть пуста.

– І, я так сподіваюся, чекає на наш переїзд. Ми б дуже хотіли покращити умови своєї роботи, – каже Алла Голованова, заступниця головного лікаря по терапії, у професійному середовищі частіше кажуть просто «начмед».

Вид на історичний корпус із внутрішнього двору
Вид на історичний корпус із внутрішнього двору

 

Вище, чим ширше

150 років тому вимоги до лікувального закладу кардинально відрізнялися від сучасних. Саме тому про переїзд розташованих у «трійці» відділень говорили ще в 90-ті роки минулого століття. Але до діла тоді не дійшло.

– Теперішнє керівництво міста запропонувало перемістити нас у нормальну типову будівлю, – пояснює ендокринолог Міщенко. – Ми доживаємо першу чверть 21 століття, ви самі бачите, де ми знаходимось, де знаходяться пацієнти. По 5-8 людей у палаті, є палати і на 12 місць. А хворих не треба скупчувати, особливо з огляду на останню епідемію. Вони мають бути максимально ізольовані одне від одного… Ми не можемо поставити в ці палати в потрібній кількості функціональні ліжка (де піднімається підголів’я, «ноги», де хворого можна фіксувати, виводити катетери тощо. – Авт.). Стелі дуже високі, а площі – не дуже, такі ліжка фізично не вміщуються. А палати в «рудівській» лікарні від початку проєктувалися під функціональні ліжка.

За даними начмеда Голованової, зараз через лікарню проходить біля 5 тисяч пацієнтів на рік, в середньому вони знаходяться в стаціонарі по 10-12 днів.

– Були епізоди, коли поруч ставили «спарені» ліжка, щоб розмістити пацієнтів, – згадує вона. – За санітарними нормами ліжка повинні мати певну відстань навколо себе, півтора метри. Щоб можна було підійти, поставити крапельницю… Тісно, дуже тісно. Пацієнтів у нас завжди багато. В той же час, колишня МСЧ-19 – це типова будівля з широкими світлими коридорами, із спеціально обладнаними кімнатами персоналу, сестринськими постами, комфортабельні маленькі палати на 3-4 людини. Кілька санвузлів, душових. Тут один санвузол на цілий поверх. Душові добудовували, ремонтували, переобладнували якісь приміщення, бо вони не були передбачені…

DSC_0199

Ручний привід

Складнощі через те, як півтора століття тому була спланована та побудована водолікарня, куди нікого не привозила «швидка», і куди нікого не треба було закатувати на каталці, починаються вже від дверей. Будівля має цокольний поверх, на який треба або піднятися, або спуститися високими сходами, щоб потрапити всередину.

– Поступила людина, і в неї в лікарні стався інсульт – таке буває, – наводить приклад Міщенко. – Нам треба його перевезти в «інсультне» відділення лікарні швидкої допомоги. Беремо на руки, несемо в машину… Замість того, щоб покласти на каталку і вивезти. Хоча машини в нас є гарні, реанімобілі. Візьмемо лікарню швидкої допомоги, або обласну – пацієнт поступає, він на одній каталці може об’їхати всю територію. У нас такого нема тут, а там (у «рудівській». – Авт.буде. Рудоуправління – структура, в якої завжди були гроші. Вони взяли собі в середині 80-х хороший проєкт, і побудували типову будівлю. Яка за своїм плануванням, під’їздами, логістичним особливостям відповідає всім вимогам нашого часу.

Хоч спереду, хоч ззаду – історичні сходи. Використання каталок неможливе за визначенням
Хоч спереду, хоч ззаду – історичні сходи. Використання каталок неможливе за визначенням

– Найбільша проблема – відсутність ліфтів. Коли поступає важкий пацієнт, з приймального покою, який у нас знаходиться в підвалі, дуже крутими сходами персонал, обриваючи руки, несе його у відділення, – змальовує типову для лікарні ситуацію Голованова. –

Спеціальних носильників у лікарні, звичайно, немає –пацієнтів, які не можуть пересуватися самостійно, сходами носять жінки-санітарки. Якщо потрібне додаткове обстеження, – УЗД, рентген, – знову несуть. Те ж стосується 10-12-литрових термосів із їжею…

Вантажний ліфт для каталок – центральний елемент внутрішньої логістики, навколо якого, за великим рахунком, побудована будь-яка сучасна лікарня. «Вставити» його всередину частково аварійної історичної пам’ятки з дерев’яними перекриттями, – залізобетон у 1897 році не був у наших широтах розповсюдженим матеріалом, – завдання не надто реальне. Хіба прибудувати до пам’ятки зовнішній. У «рудівській» лікарні ліфти є – і пасажирський, і вантажний.

Її комплекс на Салганних пісках також потребує часткового ремонту – зараз там роблять теплосанацію, харчоблок потребує перекриття крівлі. Але це геть інший рівень фінансових та інші затрат та бюрократичної тяганини, а головне – їхньої доцільності.

– Там дуже цікава система, ліфт з харчоблоку доставляє їжу під землею просто у відділення, – розповідає начмед. – Буфетниця відкриває роздаткове віконце, отримує цю їжу, роздає пацієнтам

«Немає бази для розвитку»

За великим рахунком, щоб зробити тут близьку до нормальної, – в сучасному розумінні, – лікарню, історичну будівлю треба розвалити і побудувати заново.

– Банальна річ – проводка. Сучасне медичне обладнання досить енергоємне, і в нас бувають складнощі з цим, – зазначає Міщенко. – Ми не завжди можемо, наприклад, у палатах інтенсивної терапії розгорнути все необхідне. Не можемо робити все, що ми могли б, чи хотіли б для того, щоб максимально якісно надавати допомогу нашим пацієнтам. Щоб зробити тут нормальну проводку, треба проштробити знову все, і прокласти нову. Це коштує грошей, часу, зусиль. Це пильно, брудно, а головне – робити такий ремонт у працюючих відділеннях неможливо. Їх треба буде закрити для пацієнтів.

Щоб замінити вікно чи двері треба зібрати цілий стос документів – знову ж, через те, що будівля є історичною пам’яткою
Щоб замінити вікно чи двері, треба зібрати стос документів – знову ж, через те, що будівля є історичною пам’яткою

– Ми тут не можемо розмістити цілодобову біохімічну лабораторію, вона не вміщується, – пояснює ендокринолог. – У нас є загально-клінічна лабораторія, але робити біохімію, повний обсяг у будь-який час доби ми не можемо, мусимо відправляти аналізи у перший стаціонар (на Валах. – Авт.). Через те, що в нас немає потрібної кількості нормальних площ, у нас УЗД та ФГДС (гастроскопія. – Авт.на другому поверсі, рентген на першому, лабораторія в сусідній будівлі… Немає сенсу вкладати гроші сюди, а не у типову будівлю, де є можливість на виході отримати сучасну нормальну лікарню. Де можна КТ (комп’ютерний томограф. – Авт.встановити, значно розширити наші діагностичні можливості, бо там є всі умови, їх є де розмістити. Для променевих методів дослідження, – від звичайного рентгену до КТ, МРТ тощо, – є жорсткі вимоги до самого приміщення, його розмірів, покриття, на якому стоїть обладнання. Його тут просто фізично ніде поставити. Всі ці проблеми ми вирішимо одним махом, переїхавши на Салганні піски.

Обидва співрозмовники наголошують також на тому, що МСЧ-19 знаходиться в зеленій зоні, по суті, в лісі. Це додатковий простір для розвитку.

– В нас ще один корпус є, неврологічний, на Великій Перспективній, приблизно такого ж віку, як наш, – зазначає Голованова. – Там функціонує відділення для реабілітації пацієнтів після інсульту, але на новому місці можливостей буде більше.

Ще наочний приклад: терапевтичне відділення знаходиться на двох різних рівнях, перейти з однієї його частини до іншої можна, лише подолавши сходи. Знову піднятися сходами, – або на руках підняти неходячого пацієнта, - треба, щоб потрапити на рентген
Ще наочний приклад: терапевтичне відділення знаходиться на двох різних рівнях, перейти з однієї його частини до іншої можна, лише подолавши сходи. Знову піднятися сходами (або на руках підняти пацієнта, який не може пересуватися самостійно) треба, щоб потрапити на рентген

– Можемо теренкури (доріжки з перепонами для фізичної реабілітації хворих. – Авт.прокласти, щоб реабілітаційні пацієнти там гуляли, – каже Міщенко. – Можемо зробити рекреаційну територію, де люди будуть відпочивати у післяобідній час. Є хороший актовий зал, де можемо впроваджувати якісь освітні проєкти для пацієнтів…

Чого не вистачає?

Нездоровий ажіотаж навколо інформації про переїзд лікарні, пов’язаний зокрема з віддаленістю нового приміщення від центру, ендокринологу здається малозрозумілим.

– Для мене це взагалі дико, – зізнається він. – Коли я був на курсах спеціалізації в Києві багато років тому, я їздив з лівого берега на правий в Інститут ендокринології півтори години в один бік. Люди все життя так їздять, і нічого, – зазначає Міщенко. – Зробити там ремонт, зробити дорогу, підвести громадський транспорт, і все. Люди ж дістаються онкодиспансера, селища Нового… Це ж не поліклініка, це стаціонар. Людина приїхала, лягла, знаходиться на ліжку свій строк лікування – 10, 12, 15 днів, скільки треба, і поїхав додому…

Заступниця головного лікаря також наголошує на необхідності створення нормальної комунікації з новим місцем розташування на Салганних пісках до того, як відділення ЦМЛ переїдуть туди.

– Ми не можемо переїхати, не маючи зв’язку із зовнішнім світом. До нас має доїхати «швидка допомога», приїхати пацієнти, їхні родичі. Персонал має приїхати на роботу без проблем, робота в людей позмінна. Вони мають приїхати на роботу, коли це потрібно, у будь-який час. Ми, буває, переводимо пацієнтів в інші лікарські заклади – наша машина має спокійно туди дістатися і приїхати назад по хорошій дорозі, – наголошує вона.

Відповідні плани вже задекларовані міською владою, зокрема міський голова Андрій Райкович анонсував будівництво шляхопроводу до «рудівської» лікарні з Бобринецького шосе та запуск відповідного автобусного маршруту. Реставрація історичної будівлі на Паученка також запланована – але робити це поки в ній лікують людей, звісно, неможливо.

DSC_0198

Коли це буде зроблено, працівники лікарні з великим задоволенням змінять локацію, каже Алла Голованова. Тим часом, у закладі з тривогою очікують осінніх дощів та чергових випробувань старенької крівлі на залишки давно втраченої міцності.

– Нас звідси ніхто не викидає «за шкібарки» завтра, грубо кажучи. Там зроблять ремонт, коли приміщення буде готове до прийому пацієнтів, ми переїхали та працюємо, – наголошує Сергій Міщенко. – Зараз піднімається якась нездорова хвиля «народного обурення». Люди не розуміють, що лікарню не закривають – лікарню хочуть зробити кращою! Чому ми та пацієнти маємо знаходитись тут, якщо є можливість знаходитись у кращих умовах? Людям же краще буде. Є різниця – в дванадцятимісній палаті, чи в двомісній? Там найбільша палата – на чотири ліжка…

Автор цих рядків також чув від окремих працівників закладу – не під запис, що пацієнти почали підходити з пропозиціями десь підписуватись, мало не на мітинги виходити проти їхнього «вигнання». Лікарі заспокоюють, переконують, пояснюють – адже самі дуже чекають переїзду…